Выбрать страницу

Минуло трохи часу, вже й літо на дворі. Наш Мурчик підріс і захотілось йому побачити, що ж знаходиться далі, за подвір ям. Адже він так далеко ще ніколи не заходив.
А яким веселим було знайомство Мурчика з голубами. Їх тут було багатенько. Вони виявились трохи наглуваті,  але абсолютно не злі. З ними було цікаво бігати і забавлятись, дражнячи інших мешканців, то налітаючи на них з голубами, то тікаючи.


За місяць наш котик познайомився майже зі всіма мешканцями двору і тому почувався дуже комфортно.
Кнопка тепер обходила його стороною. Усі інші мешканці стали його товаришами, навіть Персик інколи любив помурчати з ним про своє, котяче. Наприклад, розповісти про смачне молочко, яким іноді пригощала господиня, або про шматочок м’ясця, який йому пощастило поцупити під час свята. Або про свіжу рибку, яку він самотужки ловив в мисці на кухні.  Мурчик любив поніжитись на травичці, насолоджуватись  і вдихати запаморочливі аромати квітів, спостерігати за  метеликами і помріяти. А дуже часто мріючи, Мурчик засинав і йому снились захоплюючі кольорові сни про невідомий світ за двором його будинку.

Одного разу прокинувшись після обіднього сну, наш герой вирішив, що він вже час вирушати далі вивчати світ. Порадившись з Волоханем, вони домовились завтра зранку разом піти на прогулянку. Песик пообіцяв навчити правил поведінки у Великому світі. Так він називав все те, що було за двором.
І от… Настав новий день. Гарно поснідавши Мурчик вибіг за двері. Волохань вже чекав на нього.
— Ну що, готовий?—спитав.
-Так, мій вчителю, — засміявся котик, поплескавши лапкою песика по спині. — Я готовий.
І вони вирушили.
Вийшовши з двору на велику вулицю, Мурчик аж рот відкрив від подиву.
-Скільки людей. Ого! Оце цікаво зі всіма познайомитись і побешкетувати—подумав котик. І куди це вони всі йдуть? В мене вже в очах мерехтить. Туди-сюди, туди-сюди. Нічого собі рух, оце життя,—мріє далі наш герой. Так, подивимось куди вони всі поспішають.
-Ти що, закляк? —почувся голос Волоханя і вусань побачив друга.
— Я тебе кличу-кличу, що з тобою?—питає. А! Ти ж на вулиці вперше. Ну нічого. Звикнеш. Гаразд, пішли,—сказав песик, підштовхнуючи котика до переходу.
-А тепер дивись, — почав навчати  Вухань. Тут не можна ходити так як заманеться. Ніде. Тут скрізь правила. Йти по пішохідній доріжці треба так, щоб іншим не заважати. Дивись уважно під лапи, а то усі відтопчуть. Будь обережний, не потрап під візок. Дивись вперед, якщо побачиш малу дитину, обминай чим подалі, бо потім мороки не оберешся. Зрозумів?
-Зрозумів.
-Так, тепер перехід вулиці.
-Ох і мороки, — міркував тим часом котик. В дворі простіше — ходи як хочеш, роби що хочеш. Але згадавши Кнопку, вирішив що і там не все так просто.
-Так от, — продовжував Волохань. — Простіше перейти дорогу через перехід. Бачиш? Спустився сходами, піднявся і опа! ти вже на іншій стороні. Ну гайда, побігли!
І вони помчали сходами, але не розрахувавши сили, полетіли стрімголов донизу. Ха-ха-ха, — сміялись і веселились наші герої, бігаючи по переходу наввипередки.

murchyk
Через деякий час вони вийшли на другій стороні вулиці і попрямували в парк. Але для того, щоб потрапити у парк, треба було знову перейти дорогу, а переходу Мурчик не побачив.
-А якщо немає переходу, то що робити? Як потрапити на іншу сторону?—спитав наш вусань.
-Ба, хлопчику—загордився Волохань. Слухай! Подивись уважно вперед і назад. Що ти бачиш?
-Бачу, що люди ходять туди-сюди. Бачу як машини їздять по дорозі. Ох і багато машин! О! А тепер вони зупинились і люди переходять на іншу сторону. А що це горить? Так гарно кольори змінюються. А що це?—спитав щиро здивований Мурчик.
-Це світлофор. Велика штука. Він розповідає, коли можна переходити дорогу,—каже песик. Дивись, бачиш горить червоне світло з нашої сторони дороги? Значить пішоходам треба стояти, а машинам можна їхати. А тепер жовте світло -машинам потрібно зупинятись, а нам, пішоходам, підготуватись. І нарешті загорілось зелене для нас. Бачиш, машини зупинились і ми можемо сміливо переходити.
-Ой як складно—захникав вусань , — я  ще не запам’ятав усе, і страшно—нявкав розгублено котик.
-Не бійся, все працює—заспокоїв Волохань. Якщо не впевнений, дивись за людьми і йди разом з ними. Щоправда, я б все-таки їм не дуже довіряв. Всяке буває. Я інколи бачу як декотрі теж забувають правила і йдуть на червоний колір світлофора—сказав Волохань.

Так, правила, — подумав Мурчик. Скрізь правила. Це був четвертий урок для нашого героя. Він зрозумів, що в житті існують правила, які треба виконувати. Бо Волохань розповів, що буває якщо їх  не виконувати. Це Мурчику не сподобалось і він вирішив, що з правилами надійніше. Згодні, дітки? Ви також дотримуєтесь правил?
Трохи побігавши по переходу туди й назад, доки Мурчик перестав боятись, наші герої нарешті добрались до парку.