Выбрать страницу

За кілька днів Мурчик навчився проситись на прогулянку і тепер для нього вихід на вулицю став звичною справою.  Наступного дня Ворона познайомила котика з Волоханем. Це була собака породи спаніель, тільки її колись вишукана шерсть стала кошлатою, збилась клубнями і стирчала на всі боки. Вона була дуже доброзичливою, а ще затятою прихильницею різноманітних жартів і гуморесок. При цьому за чужинцями пильно наглядала і всіляко підтримувала порядок у дворі.

Гуляти з Волоханем було надзвичайно цікаво і весело. Він показав, де ростуть насичені запаморочливими ароматами, запашні квіти. Влітку на квітах метелики «гасають» безперестанку і Волохань пообіцяв навчити з ними бавитись. А також розповів, де можна поласувати найсмачнішою, найкориснішою хрусткою травичкою, а де краще «відзначитись» (сходити в туалет). Він знав усіх і все на подвір’ї, тому користувався повагою всіх тутешніх жителів.

Оскільки вже з’явились перші квіти – жовті сонячні кульбабки, — наш герой не втомлювався щодня стрибати з квітки на квітку. Потім вони з Волоханем сміялись досхочу із жовтих носиків один одного і довго м’яли молоду травичку, відхекуючись:

— Як чудово на дворі, —  казав котик, замріяно чухаючи свій животик.
— Так, — відповідає песик, старанно витягуючи щось кігтиком зі своєї зашкарублої шерстки. — Жити взагалі класно. Знаєш скільки в мене було всіляких пригод? Я навіть книжку можу написати.
— А ти давно тут живеш?— питає котик.
— Не знаю,але кілька зим пережив, — промовив Волохань.

Ось так у Мурчика з’явився товариш, з яким можна було безтурботно проводити час. — Як добре мати друга, — подумав тим часом наш герой, розніжившись на весняному сонечку. Тепер вже не сумно і є з ким поспілкуватись. Так Мурчик  отримав ще один урок у житті. Друзі прикрашають життя. Вони готові завжди розділити з тобою безліч радощів і пригод.

А на дворі вже почала панувати справжня весна, тому у котика з’явилась гарна нагода познайомитись зі всіма мешканцями . Шумно цвірінькаючи, прилетіла зграя горобчиків. Вони щороку тут виводять пташенят. Повернувшись у двір, ці бешкетники влаштували велику бійку за кращі місця на гілках дерев. Гамір стояв цілий день, поки горобці нарешті домовились.

Мурчику суворо заборонили підкрадатись до їхніх гнізд. Прилетіли діти воронів Нюши і Кука. Погостювавши у батьків деякий час, полетіли далі подорожувати. Як виявилось невдовзі, в під’їзді ще жили старий кіт на ім’я Персик і маленька собачка Кнопка.

Кнопка була надзвичайно галаслива, та ще й самозакохана. Вона, мов м’яч, вилітала з дверей і починала голосно гавкати,  метаючись по двору і всіх зачіпаючи. Нашому котику вона страшенно не сподобалась після того як він намагався з нею познайомитись. Собачка здійняла такий галас, що з двору потікали не тільки Мурчик з Волоханем, а й терпляча Нюша.

До того ж горобці від несподіванки випурхнули в повітря так швидко, що сама Кнопка осоромилась, зробивши «аварію» зі страху. Після цього його господиня несамовито сварила котика. Всю глибину його смутку важко описати. Він зрозумів, що окрім друзів є тварини, від яких краще триматись подалі. Це був ще один урок. Щоправда, Волохань його заспокоїв:

— Не спілкуйся з цими дамами. Одного разу я теж хотів побалакати з Кнопкою, так вона пхикнула на мене, обізвала волоцюгою і відвернулась. А її господар сказав, щоб я навіть не наближався до неї. Ну і нехай! Подумаєш! З нею нецікаво. Вона не вміє як ми гуляти на вулиці і байдикувати. Ти бачив як вона осоромилась? Ха-Ха! Королева… І вони, нареготавшись побігли далі.

oduvanchiki
Якось Мурчик побачив на підвіконні першого поверху здоровезного кота, якого він раніше ніколи не бачив на дворі. Це був старий кіт Персик, який дуже полюбляє ніжитись в промінні весняного сонця.
— Дивно, — подумав котик. Це що, новий житель?
— Няв-Няв, — сказав не витримавши, Мурчик і підійшов до вікна. — Ви хто?
—НЯВ! Що за невиховане кошеня?! Бачиш, я відпочиваю.
— Вибачте, — відповів вихований Мурчик. А ви не хочете зістрибнути до мене, щоб потоваришувати? Я якраз збираюсь поганяти голубів. Це так весело! І для них корисна вранішня зарядка, і для нас.
— Молодість-молодість, — промуркав ліниво Персик. — Ні, дякую. Мені і тут добре.
— А вам не сумно самому?- запитав, не здаючись, котик.
—Мені? Сумно? Я навіть не знаю, що це таке. Йди звідси, не затуляй мені сонце. Я народився для того, щоб валятись на підвіконні і насолоджуватись його теплом.
—Отакої. Які різні бувають коти. А мені подобається бігати, — замислився, щиро здивований, наш герой.