Выбрать страницу

Прокинувшись зранку, наші герої вирішили повернутись на своє подвір’я. Мурчик дуже скучив за дідусем і бабусею та й поїсти захотілось свіженького, домашнього. Все-таки прогулянка на свіжому повітрі сприяє гарному апетиту. Порадившись з Волоханем, вирішили до обіду ще побігати парком.

День стояв чудовий. Літо. Навколо пахучі квіти, свіжа й запашна травичка. Метеликів можна було ганяти цілий день. Вони вражали своєю різноманітністю — великі й малі, звичайні жовті капусниці і вишукано розмальовані великі махаони. До того ж в квітках ще можна було знайти різних жучків і черв’ячків. Цікаво було поспостерігати за мурахами та бджолами. Скільки всього можна робити влітку на природі!

Дуже сподобалась Мурчику бабка. Вона  сильно дзижчала, а її крила переливались усіма кольорами райдуги. Але познайомитись не вийшло. Бабка була така заклопотана, що навіть уваги на нашого героя не звернула. Вдосталь набігавшись, котик з песиком повернули додому. Шлях вони знали, дорогу переходити вміли, тому незабаром побачили знайомі закутки двору. Котик так зрадів знайомому місцю, що загубив усю пильність і з розгону влетів у візок з дитиною. Він ще нічого не зрозумів, а вже висів вниз головою — його тримала за хвіст і сміялась від захвату маленька дівчинка. Вусань так перелякався, що навіть геть забув нявчати, і від болю та несподіванки розвернувся й цапнув дитинку, одразу ж впавши на асфальт. Тепер кричали двоє. Гамір стояв такий, що навіть горобці затихли.
З під’їзду вискочили батьки дівчинки і бабця Мурчика. Волохань втік під дерево. Відчуваючи, що краще бути подалі від цієї сварки. Тепер кричали усі, хто був на дворі. Кожен вважав, що він правий.  Батьки дівчинки кричали, що цього противного кота вони більше не хочуть бачити у дворі. І якщо він не вміє чемно поводитись з дітьми, то нехай сидить вдома. Поки люди намагались зрозуміти, хто винен, котик втік до себе в кімнату і забився під ліжко.
Отакої, — подумав. Оце кашу заварив. І як тепер на двір виходити? Правильно казав Волохань. Тепер буду десятою дорогою обходити ці візки. І що я їй зробив?—хникав котик. От чому зразу за хвіст? Мене треба гладити, любити. А то хвіст—обурювався котик, вмиваючись після отриманого стресу. Заспокоївшись, заснув, не зважаючи на те, що був дуже голодний.

Наш герой отримав ще один урок. На вулиці треба бути уважним і обережним, інакше можна потрапити в неприємну історію.
Розбудив Мурчика неймовірно смачний аромат. То була їжа, його улюблена рибка, якою його частували лише зрідка, але цей смак  забути було неможливо. В животику у котика забурчало, і він згадав, що вже давно нічого не їв. Але виходити було страшно. Пам’ятаючи, що сталося вдень, наш котик боявся, що йому перепаде від дідуся. За бабцю він не переживав, бабця могла насварити, але ніколи не наказувала, а от від дідуся можна було чекати усього. Та все-таки голод зробив своє і вухань, притиснувши вуха до голови і заховавши хвіст під животик, виповз з-під ліжка і тихесенько пішов на аромат.
Полегшено зітхнувши, що це була кухня, а там хазяйнувала бабця, наш Мурчик сміливо заглянув у двері.