Выбрать страницу

Коли Мурчик прибіг до Волоханя, той ще солодко спав під кущем. Ой, щось і я втомився, — подумав котик і ліг поряд подрімати. Поки наші герої відпочивали, день закінчився і почало темніти.
-Гав, гав,—сказав песик, прокинувшись. — Ну й залежався я. Вже вечір.
-Няв, няв! Що робити?—запереживав Мурчик. Страшно йти додому.
-Так, — заспокоїв Волохань. — Будемо ночувати тут. Не турбуйся. Зараз тепло і поїсти теж знайдемо.
Побігли зі мною!

І двоє друзів помчали шукати вечерю. Був вечір літнього дня. Навколо пахло квітами, шуркотіло, скубло, цвірінькало і тьохкало. Це було так незвично, що нашому котику ледве вдавалось не відставати від товариша. Все хотілось понюхати і послухати. Раптом у вже знайомі звуки почав вплітатись шум машин і голоси людей.
restoran_Murchik-Стій, — занявкав вусань, — де ми? Куди ми? Що це? І завертів головою довкола.
-Та не бійся ти,—каже песик. — Тут поряд ресторан для людей, а на задньому дворі є смітник і там ми знайдемо щось поїсти. Не хвилюйся. В ресторані хороший повар. Він залишки їжі кладе окремо в мисочку для таких як ми. Там завжди щось лежить. Поглянь! О!!! Тут трохи обрізків м’яса, а ще картопля і овочі.
-Я не хочу це їсти. Я хочу додому,—захникав Мурчик. Я таке не люблю.
-О! Ти дивись!—здивувався песик. — Він ще й перебирає!!! Невдячний. То йди шукай деінде, а я зараз влаштую бенкет. Давненько мені м’ясце не перепадало.
-Няв, няв,—заплакало кошеня. — Я хочу додому. Де мої дідусь і бабуся?
-Не скигли,—гаркнув Волохань, — бачиш, я їм. Не заважай смакувати. Відійди.
Кошеня забігло за сміттєвий контейнер і тихенько занявкало від голоду і образи на песика.
-Ой,—почув котик.
-Хто тут? Оксанко, дивись, тут кошеня. Бідненьке. Воно, напевно, їсти хоче. Зараз йому винесу.
І молоденька офіціантка ресторану винесла Мурчику тарілку з молочком. Ох яке це було смачне молочко! І цукерочка, і морозиво, і варення і все, що може бути найсмачнішим. Поласувавши досхочу, наш герой просто співав від щастя.

Бачите, дітки, здавалося б звичайні речі інколи бувають найприємнішими. Навіть звичайне молочко чи каша, коли ти голодний, здаються найсмачнішою стравою. Це було новим уроком для нашого Мурчика.
-О! Так тобі винесли поїсти,—здивувався Волохань. — Везе ж декому. Ну як? Ти задоволений?
-Ох, друже—нявкнув котик. Це було щось неймовірне, я не знав, що молоко може бути настільки смачним. Я тобі дуже вдячний за вечерю,—хитро посміхнувшись, відказав Мурко.
— Ну що ж, тепер пішли погуляємо і пошукаємо, де нам лягти заночувати. Я знаю тут одне місце. Ходімо.
Забігши подалі в парк, друзі побачили щільні зарості кущів горобини і вирішили заночувати саме там. Ніч була тепла,  земля пухка як перинка. Навколо стояв густий аромат ягід і листя. Спалось там пречудово, а сни були легкими і солодкими.

Підписуйтесь, щоб стежити за новими пригодами Мурчика та його друзів!