Выбрать страницу

-О! Дивіться, хто прийшов,— зраділа бабуся. — Ну що, відіспався, пропажа наша? І де ж це ми гуляли стільки часу?
Бабця ще щось питала, але Мурчик, побачивши рибку, вже більше нічого не чув. Він підлетів до своєї мисочки і захоплено занявкав. Рибка була неперевершена.
-Спокійно, спокійно,—почув бабцю. — Ніхто твою рибку не забере. Добре пережовуй, не ковтай шматками, бо живіт заболить. От дурненький.


Але зупинитись котик не міг. Це було йому не під силу. Він вже ледь не лежав біля миски. Але поки не доїв усе до останньої скоринки, відірватись не зміг.
Вже поївши і ліниво вмиваючись з переповненим животиком, Мурчик зрозумів, що отримувати подарунки надзвичайно приємно.  Це був ще один урок нашого героя.
Кілька днів наш Мурко насолоджувався відпочинком і смачною їжею. Молочко, сметанка, курочка… Він від’ївся і став лінивим.  Десь через тиждень після повернення, вусань лежачи на підвіконні, побачив Волоханя. Песик лежав біля смітника, чекаючи на щось їстівне. Шкода стало котику свого товариша.
Якось не гарно виходить,—подумав він. Я тут від’їдаюсь, а мій друг, певно, голодує. Треба хутчіш із ним побачитись, адже він також повинен отримувати подарунки. І вирішив Мурчик принести  приятелеві  щось смачненьке. Але як це зробити? Поділитись своїм? Мало буде нам на двох,—подумав наш герой. Але, правду кажучи, трошки й шкода було, ділитись він ще не навчився.  Тому вирішив тихесенько взяти на кухні шматочок м яса, який розморожувала бабця на вечерю.

Дочекавшись, поки дідусь з бабусею прилягли відпочити в полуденний час, вусань похапцем пробрався на кухню, заскочив на стіл і поцупив курочку. А потім затягнув її на підвіконня і кинув у прочинену хвіртку у вікні. Після цього прошмигнув у двері і побіг на вулицю забрати м’ясо. З куркою в зубах наш герой побіг шукати песика. Голуби, побачивши кота, рвонули навтьоки і з переляку деякі потрапили Мурчику прямо під лапи.

Котик, не чекаючи такого від птахів, спіткнувся і всі разом сторчма влетіли в Волоханя, який щойно прокинувшись, вирішив прогулятися. Наш песик, перелякавшись не на жарт, почав тікати і голосно гавкати, вважаючи, що це якийсь дивний звір задумав ним поласувати. Галас стояв неймовірний. Весь клубок вилетів з двору й вивалився на дорогу. Люди, які якраз були обабіч дороги, побачили дивне й кумедне видовище.

Клубок спинився і раптом повилітали голуби, шарахаючись в різні боки і ледь не збиваючи один одного. Потім з’явився дуже волохатий і брудний пес. Він, тявкаючи і підібгавши хвоста, рвонув назад у двір. Наступним з’явилося кошеня з куркою в зубах і теж помчало слідом за собакою у двір. Дітвора довго сміялась, згадуючи цю пригоду.
А Мурчик вирішив спочатку заховати курку і побігти наздоганяти песика. Бо інакше він буде змушений довго шукати свого товариша. Волохань втік аж у підвал, в якому він відігрівався  взимку. Наш герой його ледве знайшов. Котик розповів про те, що сталось і вони довго реготали, згадуючи як тікали від опецькуватих голубів. Насміявшись досхочу, вусань побіг шукати курочку, щоб запропонувати святкову вечерю своєму приятелеві.

Йому дуже пощастило, бо біля куща, де лежала здобич, вже крутилась Кнопка. Поки господарка Кнопки розмовляла з сусідкою, собачка обнюхувала все навколо і натрапила на курку, яку заховав Мурчик. Але побачивши нашого героя, презирливо фиркнула і повернулась до хазяйки.
Нарешті котик зміг завершити справу, через яку сталась ця пригода, і урочисто доставив курку Волоханю. Від несподіванки, здивування, голоду і вдячності песик радісно загавкав і взявся за вечерю. Доїдав курочку вже лежачи, бо сидіти в нього вже не виходило. Добре, що курка була невеликих розмірів, бо інакше наш песик точно лопнув би. Щастя було так багато, що наш герой  з останнім шматочком в зубах так і заснув.
Як виявляється, робити подарунки надзвичайно приємно,— подумав Мурчик. Це був ще один урок, який він засвоїв.